Методичний посібник – “Морально-естетичне виховання здобувачів освіти засобами літератури”

Земляк Наталія Іванівна

 Морально-естетичне виховання здобувачів освіти засобами літератури

Методичний посібник

с. Лісоводи– 2022р.

УДК 741 

ББК 74.268.51 

С 75 

Методичний  посібник схвалено до друку науково-методичною радою Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області, (протокол №    від             2022 р.)

Рецензент: 

П.І. Кенц, викладач української мови та літератури Вищого професійного училища №4 міста Хмельницького

Замляк Н. І. Морально-естетичне виховання здобувачів освіти засобами літератури:

методичний посібник / Н. Земляк. – Лісоводи: 2022. 70с.

Видання уміщує дві частини: теоретичну та практичну. Перша частина аргументовано доводить  значення та місце української літератури у вихованому процесі здобувачів освіти. Друга – детально знайомить із методами, прийомами, способами, які можна використовувати на уроках української літератури для ефективного формування морально-естетичних принципів у здобувачів освіти. Окрім цього у методичному посібнику подані  приклади проведення різних етапів уроків з яскраво вираженими елементами формування морально-естетичних уподобань учнів.

© Земляк Н.І., 2022р. 

© ДНЗ «Лісоводський ПАЛ»

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………….4

Розділ І. Роль, функції та значення української літератури 

у виховному процесі здобувачів освіти          

1.1. Важливість літературної освіти ……………………………………………6

1.2. Основні функції літератури…………………………………………………8

1.3. Морально-естетичне виховання учнів засобами літератури ……………14

Розділ ІІ. Формування загальнолюдських морально-естетичних принципів на уроках української  літератури    

2.1. Урок літератури – один із найважливіших засобів формування емоційно – чуттєвої сфери учнів …………………………………………………………17

2.2. Методи активізації творчої активності учнів  та прийоми використання розвитку креативного мислення учнів на уроках української літератури……………………………………………………………………….19

2.3. Способи ознайомлення учнів з художнім твором……………………….27 

2.4. Літературознавчі і специфічні прийоми аналізу художнього тексту…..29

2.5.  Різноводи уроків української літератури………………………………..32

2.6. Формування загальнолюдських цінностей засобами літератури………35

2.7. Приклади проведення різних етапів уроків з формування морально-естетичних уподобань учнів………………………………………………… ..39

Висновки……………………………………………………….………………69

Список використаних джерел…………………………….…………………70

ВСТУП

„Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті” спрямована на створення умов „ для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України”, формування таких майбутніх поколінь українців, які були б „здатні навчатися й розвивати цінності громадянського суспільства”. Ці завдання зумовили появу нових технологій навчання, де педагогу відведена роль організатора, консультанта і помічника в усіх видах діяльності учнів. В умовах реформування освіти викладач-словесник повинен створити творчу тріаду: викладач — учень — література.

Гаслом кожного заняття з літератури повинно стати: „Урок — це творчість”!  Адже уроки літератури — це уроки естетичної насолоди, мандрівка у незвичайний світ українського письменства.

Суспільство ставить перед вищою педагогічною школою першочергове завдання: сформувати нове творче мислення педагогів-словесників, здатних дбати не лише про вдосконалення навчально-виховного процесу на уроках літератури, але й стимулювати інтелектуальні можливості кожного учня, пробудивши в ньому дух творчості.

Не дивлячись на те, що освіту завойовують сучасні інноваційні методики, з’являються нові предмети, нові підходи до викладання навчальних дисциплін, урок літератури, як був, так і залишиться уроком людинознавства, уроком, на якому формуються моральні якості учнів, уроком, який сповідує найцінніше – навчати учнів бути особистостями, людьми. Ще Аристотель стверджував, що людина не народжується з ідеєю блага і готовністю чинити добро, а здобуває моральні знання та звички в процесі навчання й виховання.

Основне покликання викладача, головне  спрямування його діяльності  в сучасному суспільстві полягає в гуманізації й гуманітаризації освіти, одухотворенні всього навчально-виховного процесу з метою формування високодуховної особистості, активного засвоєння здобувачами освіти тих норм моралі, які вироблені людством упродовж багатовікової історії.

Сьогодні непростий період для українців. Нелегко і викладачам навчальних закладів. Особливо складним є завдання викладачів-словесників, які словом, думкою, образами повинні формувати морально-естетичні принципи та погляди.  Одним із головних завдань для викладачів-словесників  є проблема виховання нової генерації. Переорієнтація світоглядних позицій, значні втрати духовних цінностей у суспільстві вимагають удосконалення шляхів формування у молоді якісно нового мислення, розумово-вольової активності та високого рівня моральної свідомості.

Молоді на даний час важко знайти  ідеал, який   би об’єднував їх  і який давав би сенс їх життю і праці. Що таке щастя? В чому сенс життя? В ім’я яких ідеалів жити і працювати? Ці питання, які ставить перед собою молоді люди, фактично залишаються без відповіді. І цей вакуум у душах і серцях учнів потрібно негайно заповнити.

В усі часи педагогів хвилював морально-естетичний та духовний стан учнів та суспільства в цілому. Ще Г.Сковорода говорив: « Що може бути шкідливішим за людину, яка володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?». Тому проблема формування загальнолюдських моральних цінностей залишається однією з найактуальніших у педагогічній практиці, оскільки виникає необхідність говорити про дефіцит моральної культури та потребу в створенні умов, які б сприяли розвитку загальнолюдських та  морально-естетичних цінностей в учнів у процесі вивчення української літератури.

Розділ І. РОЛЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

  • Важливість літературної освіти

Уже доведено, що  сучасному суспільству потрібна людина з високою морально-естетичною  культурою. Вихованню такої особистості, безсумнівно, сприяють уроки літератури. Виявлено, що виховання учнів засобами української літератури є органічним складником педагогічної діяльності, інтегрованої в загальний процес навчання та розвитку, і це стає пріоритетною сферою в сучасній освіті.

Важливе значення у вихованні учнів відводиться літературній освіті, зміст якої має виховний, пізнавальний та компетентнісний потенціал. «Концепція літературної освіти» наголошує, що «одним із важливих напрямів української освіти є гуманітарний, який забезпечує духовний розвиток учнів. Серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу особливе значення має література як мистецтво слова і спосіб формування загальної культури людини, її моральних орієнтацій і цінностей. У процесі вивчення та аналізу художніх творів української літератури простежуються становлення і формування зростаючої особистості. 

Універсальними завданнями літературної освіти є залучення учнів до багатств української художньої літератури; виховання любові і звички до читання; формування в учнів  знань і умінь, що забезпечують самостійне освоєння художніх цінностей; формування уявлень про українську літературу як про соціокультурний феномен, що займає специфічне місце в житті нації та людства; розвиток художньо-творчих здібностей, уяви, естетичного почуття здобувачів освіти, виховання їх емоційної та інтелектуальної чуттєвості під час сприйняття художніх творів; розвиток навичок грамотного і вільного володіння літературною мовою.

Література – це письмова форма мистецтва слова. Будучи найбільш аналітичним з усіх видів мистецтва, за допомогою слова вона створює те, що називається художньою дійсністю, в яку можна зануритися і отримати велику насолоду. Класична література будь-якої епохи формує людину у її становленні як особистості з прекрасними началами, чистими помислами великими ідеями, виявляючи зачатки як «ідеального», «духовного» і водночас «естетичного».

Література – це не просто художні твори, а матеріалізоване у формі книг життя людської душі, духовна пам’ять народу, історія всього людства. Саме тому  художні твори сприяють моральному, духовному, естетичному розвитку молоді.

Читаючи й осмислюючи художній твір української літератури, можна знайти відповіді на питання нашого духовного життя, яке, як відомо, не може існувати поза національно-культурною традицією.

  • Основні функції літератури

Література, як і будь-яке мистецтво, поліфункціональна. Вона має філософські, чуттєво-естетичні, гедоністичні та інші значення. Виступаючи джерелом знань і морально-естетичних норм, транслятором культури і традицій суспільства. Література в усі часи вважалася одним із базових компонентів у вихованні і формуванні повноцінної особистості. І. Ільїн писав про значення літератури в житті людини: «З читання можна дізнаватися і визначати людину. Бо кожен з нас – це те, що він читає, і кожна людина – це те, як вона читає; і всі ми стаємо непомітно тим, що ми вичитуємо з прочитаного, – немов би букетом зібраних нами в читанні квітів…» 

Література загалом – це один із способів пізнати світ, людство і самого себе. Кожен письменник через свої твори передає свої думки, погляди і ставлення до життя, реальності, створює свій художній світ, з яким погодиться або не погодиться той чи інший читач.

Українська література дозволяє молодому поколінню дізнаватися про минуле, по-різному оцінювати сьогодення, змушує задуматися про майбутнє. Літературні твори змушують читача переживати разом з їх героями, сприяють формуванню поглядів, почуттів, характеру, пробуджують любов до прекрасного, виховують готовність до боротьби за перемогу добра і правди. Література виховує почуття прекрасного, збагачує духовний світ людини.

Особливі функції української літератури дозволяють їй чинити сильний вплив на виховання учнів. Література чинить сильний вплив на виховання учнів і в результаті її прочитання можна розділити на  такі функції:

пізнавальна;

виховна;

комунікативна;

естетична;

творча.

1. Пізнавальна. Ця функція, безумовно, найочевидніша: вона проявляється в здатності художньої літератури «збагачувати» людину певними знаннями: про світ, про природу, про людей і т.д. Крім того, в процесі прочитання певної книги здійснюється і самопізнання особистості. Самопізнання, поряд з самовихованням і самоосвітою – основні моменти у формуванні світогляду. При формуванні особистості розглянутий процес проявляється в усвідомленні «духовного Я»: своїх психічних і моральних якостей. Основне, що отримує учень в процесі спілкування з книгою – це,  мовне знання.

2. Виховна. Ця функція полягає у впливі художньої літератури на почуття і на свідомість учня. Твори, в яких яскраво виражене протистояння добра і зла  формують певний стереотип поведінки і виховують почуття. Будучи «провідником» передових, гуманних загальнолюдських ідеалів, художня література виконує завдання ідейного і морального виховання особистості. Секрет впливу художньої літератури на формування особистості учнів  полягає в тому, що закони моральності не підносяться в готовому вигляді. Головний інструмент письменника – художній образ, а не для науки. Використовуючи художні образи, автор надає читачу можливість самостійно сформувати ставлення до описуваних у творі подій, зробити висновки, винести урок.

3. Комунікативна. Слово в даному випадку служить засобом повідомлення. Ця функція є однією з основних.

Комунікативна функція стала  свого роду попередницею всіх інших функцій. Вступаючи в контакт з книгою за допомогою слова, учень  пізнає щось (пізнавальна функція), отримує задоволення від читання (розважальна функція), формує естетичний смак (естетична) і т.д. При цьому сам акт комунікації цілком активний: читач має право приймати точку зору автора або не погоджуватися з нею; інформація ж, що виходить від автора, має прямий вплив на свідомість юнацтва .

В першу чергу, в процес комунікації залучені двоє: читач і сама книга. Найчастіше це читач і автор. Німа співрозмовниця – книга дуже чітко передає свої думки, почуття і емоції, тобто в якійсь мірі виконує ще й емотивну функцію. В даному випадку можливий монолог (авторські відступи), діалог (взаємодія з читачем), полілог (взаємодія читача з героями і автором одночасно).

Комунікативна функція тісно взаємодіє з естетичною, і ця взаємодія призводить до того, що в мові художнього твору слово не тільки передає якийсь зміст, сенс, але і емоційно впливає на читача, викликаючи у нього певні думки, уявлення; читач в якійсь мірі стає співучасником описуваних подій.

4. Естетична. Справжні твори мистецтва завжди приносили  людству естетичну насолоду. В даному випадку це насолода словом, сюжетною лінією. Крім того, літературний твір приносить задоволення і займає дозвілля. Хороша книга виховує справжній художній смак, позитивним чином впливає на поведінку і спілкування учнів із своїми однолітками. Книга також здатна розвивати уявлення про красу як одну з основних цінностей людства, що мають безпосереднє відношення до гуманітарної культури. 

5. Творча. Ця функція характеризує прагнення здобувачів освіти до саморозвитку, самовдосконалення, самотворення в різних сферах. Ця функція сприяє становленню суб’єкта культури.

Зазначена функція «випливає» з попередніх і є  «підсумковою» в процесі формування духовності особистості.

Необхідно ще раз підкреслити, що в сукупності зазначені функції здатні «підштовхнути» учнів  до безпосереднього усвідомлення себе як особистості, до потреби творчості і самореалізації в цій творчості. Людина – істота духовна, і в цьому її головна сила. Література ж, в свою чергу, і спрямована на духовну сторону, на її розвиток. Якщо здобувачі освіти  прийняли класику в свій духовний світ – вони ніколи з нею не розлучиться і в важкі хвилини життя будуть  знову і знову звертатися до книг та  шукати, немов у кращих друзів, підтримки в читанні. І, безумовно, перечитуючи одну і ту ж книгу заново, молодь  буде відкривати її по-новому, відчуваючи невичерпне джерело літературної мудрості.

Всі перераховані функції, безумовно, вносять певний внесок у формування світогляду учнів.

Це проявляється тоді, коли кращі зразки художньої літератури сприяють прагненню учня  до більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей (самоактуалізація). Крім того, прагнення індивіда змінити себе народжує вже свідому діяльність, спрямовану на більш повну реалізацію себе як особистості (самовиховання). Діяльність, як основа для розвитку культури взагалі, в даному випадку виходить на перше місце. Самовиховання, в ідеалі, базується на адекватну самооцінку, що відповідає реальним можливостям учнів, на критичному аналізі своїх індивідуальних особливостей і потенційних можливостей.

Особливі функції української літератури дозволяють їй чинити сильний вплив на виховання учнів: 

1. Знайомство з українською літературою відкриває учню такі моральні поняття, як добро, обов’язок, справедливість, совість, честь, сміливість. 

Твір літератури активно бере участь у процесі соціалізації, формуючи глибокі і стійкі почуття, вчить розуміти і цінувати ідеї гуманізму. Література спонукає створювати свій погляд на світ і діяти відповідно до нього. Читання послідовно виховує в учнів активну життєву позицію, вміння відчувати і цінувати моральне і прекрасне.

2. Українська література, виконуючи функцію пізнання дійсності, розширює життєвий досвід, розумовий кругозір. Література як особливий спосіб пізнання життя, як художня модель світу долучає учнів до загальнолюдських цінностей буття, до духовного досвіду українського народу. 

3. Твори української літератури дають емоційний досвід. Людина, на відміну від інших живих істот, чуттєво переживає і висловлює світ за допомогою слів, звуків, фарб, ліній тощо. Образне сприйняття світу – це процес чуттєвого сприйняття дійсності і безпосередньо-емоційного ставлення до нього. Художні образи створюють духовно-емоційне середовище, в якому органічно злито естетичні та моральні переживання, що збагачують і духовно розвивають особистість. Про особливу роль емоційно-чуттєвої сфери у вихованні особистості писав К. Ушинський: «Ніщо – ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші – не виражає так ясно і вірно нас самих і наше ставлення до світу, як наші переживання: в них чути характер не окремої думки, не окремого рішення, а всього змісту душі нашої і її ладу. В думках наших ми можемо себе обманювати, але думки наші скажуть нам, хто ми є: не той, ким ми хотіли бути, але той, ким ми є насправді».

4. Література висловлює духовну культуру народу. Основоположним принципом літератури є історизм, оскільки будь-яка література відображає національно-історичний розвиток. 

У художньому творі розглядаються в єдності і взаємозв’язку три види людського буття: соціально-історичне, культурно-національне і духовне. 

Єдність цих аспектів створює повноту сприйняття і розуміння історії. Крім того, українська література поєднує історичну правду і художню вигадку. Цей синтез підсилює відображення історичної правди, формує образ справжньої історії. Читання творів української літератури дає знання, виховуючи патріотичні почуття особистості учня.

5. Художнє слово розвиває естетичний смак. Почуття прекрасного відрізняє людину, оскільки його родовою сутністю є потреба в красі. Художня література, представляючи дійсність через призму прекрасного, доставляє естетичну насолоду. Моральне виховання учнів засобами української літератури виражається в переживанні моральних настроїв, почуттів і вчинків зображуваних осіб. Самопізнання відбувається завдяки здатності персоніфікувати себе в образах і вступати в діалог з творцем образів. Якщо ці мораль працею, а захопливим, що доставляє глибоке задоволення і насолоду, процесом.

На уроках літератури викладач повинен допомогти учням подивитися на сучасне життя очима письменників, зробити переоцінку цінностей або навпаки, зміцнити свої погляди на сучасне життя.

1.3.  Морально-естетичне виховання учнів засобами літератури

Морально-естетичне виховання учнів засобами української літератури виражається в переживанні моральних настроїв, почуттів і вчинків зображуваних осіб. Самопізнання відбувається завдяки здатності персоніфікувати себе в образах і вступати в діалог з творцем образів. Якщо ці морально-емоційні стани пережиті в уяві учня, то виховна мета досягнута.

Уроки української літератури відрізняються від інших предметів, оскільки мають  важливу особливість: не тільки формують в учнів певні знання, вміння, навички, а й допомагають  їх моральному становленню, придбанню моральних, етичних життєвих принципів. Це  відбувається тому, що літературні твори – це духовний досвід поколінь, що передається як у формі усних оповідань (казки, билини, легенди, перекази, оповіді), так і на сторінках друкованих літературних творів різних родів і жанрів. І одна з найважливіших цілей уроків літератури   – виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості, яка сприяє духовно-моральному становленню учнів, формуванню морального світогляду, патріотизму, естетичного смаку та вдосконаленню комунікативних навичок.

Тому саме викладачі-словесники  покликані виховати культурну, освічену та творчу особистість, «яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності» . 

Молодь є ціннісним пріоритетом для нашої держави. Ідея виховання гармонійної, всебічно розвиненої особистості відображає постійне прагнення людини до оволодіння досягненнями як національної, так і загальнолюдської світової культури, до духовно-моральної досконалості. Це ідея є основоположною, яка спрямовує на безперервний і безпосередній розвиток та збагачення духовності.

Усвідомленню загальнолюдських цінностей сприяють уроки літератури, що розширюють можливості педагогічного впливу на учня, що дозволяють формувати цілісне уявлення про духовність, моральність, естетичність у досвіді попередніх поколінь, що допомагає розвитку особистості.

Урок  української література дозволяє викладачу вирішувати такі завдання: збагачення емоційного світу учнів моральними переживаннями і формування у них моральних почуттів; озброєння учнів знаннями про мораль, розкриття сутності соціальної та психологічної доцільності моральних норм, прищеплення культури, формування звичок і навичок моральної поведінки; систематичне накопичення і збагачення досвіду моральної поведінки шляхом організації їх практичної діяльності; організація духовно-морального, естетичного тощо виховання учнів.

Важко визначити пріоритетне і чільне значення української літератури у вихованні та зміцненні в учнів духовних і творчих початків у процесі сприйняття як матеріального,  так і ідеального світу. 

Отже, роль української літератури в становленні і вихованні гармонійно розвиненої особистості величезна, оскільки саме на уроці  української літератури, який справедливо називають людинознавством, викладач навчає свого учня міркувати, формує його моральну, естетичну, громадянську позицію.

У сучасній освіті  принципи складання літературної програми вкрай формальні, і тому за її межами залишаються твори, знайомство з якими має значення для формування цілісної особистості. У системі сучасної освіти необхідно цю прогалину заповнити. Учень повинен продовжити свої пізнання української літератури. Він повинен самостійно розвивати і вдосконалювати свою естетичну культуру. І в цій ситуації важливо забезпечити безпосереднє ознайомлення учнів з видатними творами української літератури, навчити розуміти виразну мову художника, нерозривний зв’язок змісту і художньої форми, виховати емоційно-естетичне ставлення до творів.

Викладання української літератури в навчальних закладах повинно постійно вдосконалюватися, припускаючи посилення морально-естетичного та художньо-емоційного впливу літературного твору на учня, розвитку уяви та почуття прекрасного. 

 Розділ ІІ. ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНИХ  ПРИНЦИПІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1. Урок літератури – один із найважливіших засобів формування емоційно – чуттєвої сфери учнів

Урок літератури – це художньо-естетичний витвір, що має не лише дати знання, а й викликати у здобувачів освіти колективне художнє переживання та обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки і душі, підготувати їх до діалогу з письменником, героями, викладачем, одногрупниками, самим собою. Викладач має сприяти здійсненню цього діалогу, в якому відбувається розкриття не лише змісту твору, а й самопізнання особистості учнів, осмислення ними власних моральних якостей. Головне на уроці літератури – робота з текстом. Можна спостерігати, як усміхаються, учні, якщо слово письменника насичене гумором, хмурнішають, коли йдеться про людський біль. Що відбувається? Під час діалогу з текстом учень отримує своєрідний емоційний заряд, який є поштовхом і для подальшого читацького руху: читати чи не читати?

У процесі виховання особистості здобувача освіти, розвитку його індивідуальних здібностей провідна роль належить емоційній сфері. “Читаючи, умій завмирати від щастя” (В. Бахревський). Урок літератури сьогодні є одним із найважливіших засобів формування емоційно – чуттєвої сфери учнів. Через неї поступово відбувається формування емоційно – ціннісного ставлення учня до світу як важливого компоненту літературно – творчих здібностей. Для його формування необхідним є стимулювання емоцій та почуттів шляхом впливу емоційно – чуттєвих чинників на учня. Талановитий майстер художнього слова   К. Паустовський стверджував, що дітей та митців (художників, письменників) об’єднує особлива свіжість та емоційність сприйняття дійсності.

В. О. Сухомлинський зауважував, що вплив чуттєвого сприйняття на духовне життя юнацтва визначається насамперед тим, що приховується за картиною, явищем, подією, які здивували і вразили її: чи то тільки зовнішня яскравість, чи глибокий внутрішній зміст, що ховається за зовнішньою яскравістю. Завдання педагога полягає в тому, щоб сприйняття і пізнання учнем навколишнього світу було для нього справжньою діяльністю, щоб у цій діяльності проходило його багате емоційне життя. За таких умов можливий повноцінний розвиток емоційно – ціннісної сфери учня з метою залучення його до творчої діяльності. Художньо – творча діяльність, за думкою багатьох мистецтвознавців та педагогів (Н.Й. Волошина, Н.Є. Миропольська, О.П. Рудницька) є синергетичним результатом споглядання і переживання. Чим багатший чуттєвий досвід учня, чим глибші емоції і почуття, тим яскравіші образи виникають в його уяві, тим гострішою стає потреба відтворити власні переживання у словах. Емоції визначають ефективність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності учня. 

Педагог, художник Б.М. Неменський підкреслює: «Переживанню, співпереживанню треба вчити, здатність цю від простого до складного треба формувати в процесі навчання».

Перед педагогом постає особливо важливе завдання: учня потрібно навчити сприймати за прочитаним текстом життя з його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором. Твір мистецтва, художній образ потрібно побачити, почути, потрібно з ним зустрітися, здивуватися йому; зрадіти чи відчути презирство, гнів, відразу і тільки тоді переходити до аналізу.  (М. Рибникова, педагог).

2.2. Методи активізації творчої активності учнів  та прийоми використання розвитку креативного мислення учнів на уроках української літератури

Одним із методів, що активізують творчу активність учнів, є метод «вживання у текст». У зв’язку з цим викладач звертається до прийомів, що забезпечують художньо-інтерпретаційну діяльність   здобувачів освіти. Одним з таких є створення учнями власних текстів:

– дописування уривків тексту;

– складання листів, щоденників;

– складання монологів, діалогів героїв.

Щоб учні повноцінно сприймали твір, зуміли його “прочитати”, емоційно пережили його варто використати методичні прийоми “входження у твір” і  “внутрішні паралелі”.

“Входження у твір” – це усвідомлення аури героїв, їхнього світосприймання, моральних норм, що в свою чергу забезпечує глибше осягнення твору. 

Вивчення, наприклад, повісті  М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” часто обмежується тим, що учні висловлюються лише про загальний перебіг подій і не помічають усієї глибини авторського задуму.

Класичний сюжет: Іванові й Марічці перепоною на шляху до подружнього життя стають ворогуючі родини. Але хіба лише це показав М.Коцюбинський?

Учням потрібно показати  інший – потаємний світ,   без розуміння якого твір сприймається однобоко. Тому перед вивченням повісті має йти мова про життя гуцулів, їхні вірування, звичаї, божества. Викладач просить учнів на якусь мить вийти за межі реального світу, повірити в існування мавок, щезників… Це дасть змогу збагнути та відчути душі героїв, які не просто вірили в надприродні сили, а й знали, що все це є реальністю. Учні входять у твір, поринають у глибину авторського задуму. І лише за таких обставин до Івана дійсно прийде Марічка, яка не померла, а її просто забрав Черемош. Адже природа сама вилеліяла двох коханих, тому й забрала до себе. І лише десь там, у незвіданому світі, вони знайдуть своє щастя!

«Внутрішні паралелі»

Паралелі в даному разі можна провести і між Марусею і Мавкою, Лукашем та Грицем з  роману «Маруся Чурай» Ліни Костенко та з драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, і між порушеними проблемами обох творів: вірності, зради, роздвоєння особистості, пізнання власного Я, вічності буття. Такий підхід до вивчення літератури дає змогу учням здобути системні знання, побудувати власне бачення аналізу зображених подій, зробити ґрунтовні висновки, ширше поглянути на навколишній світ. За допомогою «психологічних паралелей» можна вивчати й низку інших творів: “Лісова пісня” Лесі Українки, “Земля” О. Кобилянської, “Мати” М.Хвильового, “Зачарована Десна” О.Довженка, “Україна в огні” О.Довженка.

У роботі над текстом художнього твору потрібно ставити за мету розвивати асоціативне мислення учнів. З метою розвитку креативного мислення, формування емоційно – чуттєвої сфери учнів у роботі над текстом художнього твору можна використовувати  такі прийоми: 

  «Людське щастя літературного героя»

Сучасний український письменник В.Шевчук назвав чотири складові 

людського щастя:

наявність живих батьків;

знайти себе у цьому світі;

мати добрий сімейний лад;

не сказати жодного ―кривого слова.

Користуючись цими чинниками, учні дають відповідь на питання: чи щасливий літературний герой? (Наприклад, Чіпка з роману Панаса Мирного « Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,  Маруся Кайдашиха із  повісті  

І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»).

«Біль літературного героя»

Ми соромимося говорити про свій біль. Немає з ким поділитися думками, мало хто вислухає нас до кінця. Усі поспішають, усім ніколи слухати. Літературні герої художніх творів, якщо вони позитивні, здебільшого люди відверті, мудрі, справедливі. Який духовний та фізичний біль їх переймає? Кому вони про нього розповідають? Чому саме цим особам? Як вони сприймають страждання та думки героя?- На ці  та інші питання учні дають відповідь.  (Наприклад, Олена Ляуфляр з твору О.Кобилянської «Людина»,  мати з новели Г.Тютюнника   «Три зозулі з поклоном»).

«Якби письменником ( поетом ) був я» ( читання з продовженням). Використовується тоді, коли твір має трагічний кінець або інтригу. Це дає учням змогу зняти стрес та розвиває їхню уяву (наприклад, після читання новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)», роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»). 

«А я вважаю …»

Такий прийом можна використовувати, коли вивчаються твори із гостро драматичними подіями, які викликають неоднозначну оцінку, 4 – 6 учням хвилин на 5-8 можна дати завдання, наприклад, 1-й учень: довести за 30 секунд, що Гриць Летючий – злочинець («Новина» В.Стефаника); 2-й учень: доводить, що цей герой – жертва  обставин; 3-й учень – Летючий – жертва часу. Відповідаючи, учні  починають фразою: « А я вважаю … ―»

«Я – письменник…»

Учні виписують з тексту поетичного твору приклади використані автором, але переказують цей текст прозою. Бажано використовувати такі тексти, які сприяють формуванню у здобувачів освіти світогляду, життєвої культури, цінування простих речей, бережливого відношення до природи, духовних, починань. (Такими творами можуть бути поезії: «Лебеді материнства» Василя Симоненка,  «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліни Костенко).

Продовж цитату…

Викладач виписує  з тексту твору невеликий уривок, який учні повинні продовжити (доцільно використати для перевірки змісту твору).

«Ти знаєш, що ти – (людина)?

Ти знаєш про це (чи ні)?
Усмішка твоя – (єдина),
Мука твоя – (єдина),
Очі твої – (одні)…

Сьогодні усе для тебе –
(Озера, гаї, степи).
І жити (спішити треба),
Кохати (спішити треба) –
Гляди ж (не проспи)!

Переказ тексту від імені головного, другорядного персонажа

Гарно це виходить на прикладі драматичних творів. Наприклад, комедія  І. К. Карпенко-Карого  «Мартин Боруля», драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня», комедія  Миколи Куліша «Мина Мазайло».  Такий вид роботи спонукає учнів перевтілюватись у героїв, намагатись пожити їх життям, пережити їх емоційний стан. Часто учні виносять із такого виду роботи повчальний для себе урок.

Підібрати до твору інший кінець

Не дочитуючи до кінця твір,  учням пропонується придумати своє закінчення, а потім звірити з твором. Завдання – пояснити чому саме так закінчили твір, що вплинуло, чому  бачать закінчення саме таким (новела Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном», роман- балада Валерія Шевчука «Дім на горі»). Такий вид роботи формує в учнів співперижиття до героїв, бажання  бачити перемогу високого  (духовного) над  низьким (буденним),  демонструє учням, що у житті не завжди  буває  все прекрасно, тому потрібно навчитись правильно відноситись до певних проблем.

 Знайди помилку

Викладач переказує епізод із твору і навмисне допускає  при цьому помилку. Учні повинні знайти цю помилку. Цей вид роботи розвиває увагу учнів.

Один день із життя героя

«Дні мої, а чим же вас згадати?» Ці рядки належать Ліні Костенко. У житті кожної людини настає той момент, коли вона ставить перед собою таке запитання. Учням пропонується спробувати уявити, чи згадати з певного твору такий день у житті літературного героя. – Який день зі свого життя буде згадувати Чіпка на засланні? Який день перед смертю згадував Гриць Бобренко?

«Художник»

 Учні повинні уявити себе у ролі художника. Свою розповідь учень розпочинає: «Я малюю портрет…», а решта учнів вгадують, кого ж зобразив він.

«Я малюю портрет чоловіка середніх літ, погляд у нього глибокий, замріяний. Його душу постійно щось турбує. Мабуть, знову печеніги, але не любить він битися…» (Ярослав Мудрий).

Схвалено «художника» лише тоді, коли можна легко здогадатися, кого він «малює».

Потім учень-«художник» пояснює чому саме цього героя він зобразив, чим цей герой йому до вподоби, або навпаки. Такий прийом доцільно використовувати на підсумкових уроках..

 Укладання таблиці вчинків  героїв

Учні працюють у парах. Кожна пара складає таблицю вчинків героїв, а потім аргументовано пояснює своє відношення до   вчинків героїв, які вони виписали у таблиці. Потім учням потрібно запропонувати стати на місце цих героїв і пояснити як би вчинили вони, будучи на місці персонажа. Такий вид роботи допомагає формувати в учнів власну думку, розвиває творче мислення, зрештою, допомагає учням вчитися жити. (Прикладом може бути  роман Василя Барки «Жовтий князь», роман Івана Багряного «Тигролови»). 

Бесіда з елементами виразного читання

О. Довженко «Зачарована Десна»

Учням пропонується:

 прочитати епізод, у якому Сашко передає свої враження від зустрічі з левом на березі Десни від слів: «Водилися леви, ну теж дуже рідко» до: «.:.ні висипу, ні лева: подався десь у лози», а потім відповісти на питання:

  • Чому поява лева на березі Десни так здивувала хлопчика?
  • Лев виявився справжнім? Яка була реакція Сашка й батька на появу хижака?

Прочитати уривок від слів: «На другий день казали вже, що ненадовго

пощастило тому левові звільнитися з клітки» до: «…оточили з усіх боків і вбили, бо то лев», а потім пояснити:

  • Як Сашко пояснює жорстокість дорослих?
  • Чи це думки самого хлопчика, чи про «непотрібність» лева говорили дорослі? 

Учням пропонуються такі запитання:

  • Який випадок змінив ставлення Сашка до коней? (Перечитати підслухану розмову).
  • Реальна вона чи уявна? Якщо уявна, то як хлопчик міг підслухати її?
  • Чи пробували ви коли-небудь підслухати розмову дерев, тварин? Якщо так, то розкажіть.
  • Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово родина? (Тепло, затишок, ніжність, доброта.)

Звернімося до кіноповісті. 

  • Як ставиться хлопчик до рідних? Попрацюйте в парах.

Перший ряд отримує завдання розказати про Сашкового батька, другий – про маму, третій – про прабабу Марусину, діда й прадіда.

Особлива гострота художнього сприймання значною мірою зумовлюється авторською насиченістю зображеного й рівнем читацької готовності збагнути творця. Спромігшись «прочитати» художні деталі в тексті, відтворивши їх у своїй уяві, проникнувши в логіку їхніх зв’язків, учень відчує вищу насолоду від свого порозуміння з митцем. Ідеться про можливість декодування художнього тексту, про яке говорять нині українські літературознавці. Спираючись на відому теорію О. Потебні про слово й образ, В. Марко, наприклад, визначає об’єктивний і суб’єктивний зміст художнього слова, пропонує своєрідні ключі до твору, за допомогою яких відкривається його ситуативне значення. Важливо навмисно привертати увагу читачів до емоційно-смислових клітин художнього твору — образного слова, показувати, як воно виграє новими барвами в кожній конкретній тканині тексту. Вплив словесних образів значно посилюється зоровими образами малярства, скульптури, архітектури, театру, кіно.

Потрібно дослухатися до голосу письменника. Ось, наприклад, І.Франко передбачає зіставлення свого Мойсея з мікеланджелівським, що став поштовхом для авторського задуму;   М. Старицький присвятою п’єси «Талан» всесвітньо відомій акторці театру корифеїв М.Заньковецькій спонукає до знайомства з її особистою театральною долею; П.Загребельний, розповідаючи в романі «Диво» про Софійський собор, спрямовує на порівняння авторських описів зі враженнями сьогоднішніх читачів від цієї архітектурної перлини Київської Русі.

Формуванню емоційно – чуттєвої сфери на уроці літератури сприяє використання елементів театралізації. Наприклад,  «Кайдашева сім’я», «Мина Мазайло».

Багато гарних емоцій проявляється в учнів під час виконання неординарних завдань:

– змалювати внутрішній світ літературного героя в кольоровій палітрі;

– скласти букет квітів, який би відтворював головні мотиви творчості поета чи якусь його тему, настрій окремого твору (наприклад, І.Я.Франко збірка “Зів’яле листя”);

– знайти образи-символи, що передають почуття, враження від образу, системи образів, цілого твору (наприклад, М.Коцюбинський “Іntermezzo”).

2.3. Способи ознайомлення учнів з художнім твором

Використання суміжних видів мистецтва при роботі з художнім твором створює емоційний фон, сприяє поглибленому розумінню тексту, збагачує творчу уяву. Проте необхідно пам’ятати, що головним об’єктом на уроці залишається текст.

Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його своєчасно. Знайомлячись з художнім твором, учні в основному звертають увагу на події і лише потім проникають у словесно-образну та композиційну структуру.

Під час ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. По-перше, такий підхід дозволить викладачеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить їх увагу на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту. Переказ може бути:

  • повним;
  • вибірковим; обов’язково художнім;
  • стислим. 

Переказ від імені персонажа, ілюстрування, інсценування, драматизація допомагає учневі поставити себе на місце іншого, замислитися про його думки, почуття та мотиви поведінки, навчає легше встановлювати контакт з однолітками та дорослими.

Процес читання – творчий процес, оскільки в ньому беруть участь автор і читач. Автор веде читача, відкриваючи йому щось невідоме, глибини свого світорозуміння і світовідчуття. Читач, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, культури читання, життєвої ситуації, винесе своє враження про твір. Воно глибоко особисте і виникло з безпосереднього спілкування з текстом.

Викладач покликаний формувати уважного, допитливого читача, закоханого в книгу, що прагне через неї збагнути життя і вдосконалювати самого себе. За відомим висловом В. Гюго, «найкращий читач – це підготовлений читач».

2.4. Літературознавчі і специфічні прийоми аналізу художнього тексту

Аналіз будується на літературознавчих і специфічних прийомах роботи з художнім текстом. Навчитися аналізувати літературний твір означає: 

  • сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості культурного читача;
  • розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу;
  • уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва слова.

Аналіз повинен допомогти глибше зрозуміти твір, побачити все його 

багатство і складність, оцінити його роль в житті суспільства, сприяти більшому емоційному впливу на читача. 

Визначаючи своєрідність аналізу літературного твору, важливо врахувати три його аспекти:

  • емоційний ( аналіз має викликати в учнів безпосередній інтерес до твору, емоційне враження, сприяти створенню атмосфери зацікавленості тощо);
  • пізнавальний ( з допомогою аналізу твору викладач знайомить учнів із особливостями життя, культури, літератури того чи іншого народу, 

творчою манерою митця, художньою своєрідністю тексту та інше);

  • виховний (будь-який аналіз має сприяти формуванню моральних якостей учнів, їх естетичного смаку, розвитку творчих здібностей, забезпечувати особистісне зорієнтоване навчання).

Прийоми аналізу – це засоби осмислення художнього твору. 

Арсенал прийомів роботи з літературним твором досить різноманітній:

  • постановка запитань для тексту;
  • уміння виділяти головне і другорядне;
  • складання плану, конспекту, тез;
  • уміння підбирати цитати;
  • різні види коментарів;
  • переказ тексту;
  • зіставлення різних редакцій твору;
  • порівняння головних героїв з прототипами;
  • усне словесне малювання;
  • інсценування;
  • виразне читання;
  • складання кіносценаріїв;
  • зіставлення текстів з творами інших видів мистецтва. 

Серед численних питань, що використовують при роботі з текстом, можна виділити: 

1. Питання, які потребують простого відтворення прочитаного.

2. Питання, відповіді на які вимагають елементів пошуку.

3. Питання творчого характеру.

При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити учнів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника. Робота над деталлю значно складніша, ніж інші методичні прийоми роботи з текстом. Вона вимагає активності учнів, творчого пошуку, глибокого роздуму, допомагає зрозуміти характери героїв, ідею твору.

Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати, розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються у зв’язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір. 

Зайве захоплення коментуванням може призвести до того, що в тексті все буде зрозумілим, а літературний твір як мистецтво слова вже не буде існувати. 

Обговорення проблем може проходити у формі диспуту. Для учнів має бути підготовлено кілька суперечливих питань. Коли диспут згасає, варто підтримати то одного, то другого опонента,  навести  контраргументи, але не робити власних висновків, не проголошувати  істину, надаючи можливість учням поміркувати.

Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню. Раціонально і систематично проведена робота над текстом не тільки має позитивний вплив на якість знань учнів, підвищує рівень їхньої літературної освіти, виробляє вміння і навички працювати з текстом, а й виховує серйозне ставлення до літератури як навчального предмета, духовно збагачує, підвищує читацьку культуру.

2.5. Різновиди уроків української літератури

Щоб уроки проходили цікавіше потрібно  урізноманітнювати організаційні форми уроків, вдосконалювати їх структуру, раціонально використовувати час.

Структура сучасного уроку літератури має динамічний характер. Цей динамізм зумовлений постійним удосконаленням навчального процесу. Життя спонукає до пошуку нових організаційних форм уроків, перегляду їх типологічних різновидів, структурних варіантів. Навіть уроки на ту саму тему, проведені в різних групах, завжди різняться обсягом використаної науково-художньої інформації, рівнем засвоєння її учнями, видами і формами роботи, структурною організацією, характером педагогічного спілкування викладача із здобувачами освіти. До однієї мети можна (і треба) йти різними шляхами. 

Різна форма проведення  уроків  за творчістю Лесі Українки”:

Перший урок. Учням пропонується підготуватись до нього заздалегідь. Кожен  має добрати епіграф, який влучно характеризує літературно-мистецьке і суспільно-політичне значення творчості Лесі Українки. (Вірші А.Малишка, П.Воронька, Д.Павличка, І.Драча, Л.Забашти та інших митців слова, присвячені поетесі). Два-три учні   роблять огляд нових публікацій про Співачку досвітніх огнів, інші — готують розповіді про лауреатів премії ім. Лесі Українки. Решта учнів  поділяється на групи.

Кожна група готує виступи декламаторів, музикантів, співаків. З дібраних епіграфів учні укладають „вінок Лесі Українці”. Отже, на уроці учням пропонуються такі завдання :

1. Читання дібраних епіграфів („Вінок Лесі Українці”).

2. Конкурс декламаторів, виконавців музичних творів, пісень.

3. Огляд нових книжок, присвячених життю і творчості поетеси.

4. Розповіді учнів про лауреатів премії ім. Лесі Українки.

Другий урок –   можна подати формі заочної екскурсії по місцях, де перебувала видатна поетеса. Учні відшукують відповідні ілюстративні матеріали, під керівництвом викладача накреслюють маршрут екскурсії, визначають коло об’єктів, які треба розглянути, складають текст, що супроводжуватиме демонстрування ілюстративних матеріалів.

Третій урок –  урок –  семінар на тему „Мистецтво правди і краси”. 

Учні, користуючись заздалегідь   планом семінару, готуються до нього, викристовуючи додаткову   літературу. На семінарі розглядаються такі питання:

1. Естетичний ідеал Лесі Українки.

2. Поетеса і наша сучасність.

3. Огляд найцікавіших книжок про Лесю Українку.

4. Чим дорога мені творчість Співачки досвітніх огнів?

Четвертий урок – подорож у віртуальний музей Лесі Українки. Учні можуть ознайомитися з документами, ілюстраціями до творів поетеси, з роботами різьбярів на теми Лесиних поезій. Після   уроку учні пишуть твір „Чому життя Лесі Українки ми називаємо подвигом”?

П’ятий урок – лекція  з використанням фрагментів з кінофільмів. Учні готують на  теми творів поетеси малюнки, планшети „Цікаві подробиці”, „Чи знаєш ти творчість Лесі Українки?”, „Мандрівка у творчу лабораторію письменниці”.

План лекції:

1. Суспільне та мистецьке значення спадщини Лесі Українки.

2. Популярність її творів у наш час.

3. Відтворення в живописі, графіці, скульптурі, кіно образів Лесиних героїв.

Шостий урок – літературний монтаж „Твоя зоря горітиме завжди”.

Монтаж може складатися з фрагментів поезій Лесі Українки, висловлювань критиків і письменників про її творчість, віршів, присвячених поетесі, інсценізованих уривків з драми „Лісова пісня”.

Сьомий урок –  зустріч з акторами Київського державного драматичного театру ім. І.Я.Франка та літературознавцями, що досліджували спадщину Лесі Українки.

Структура уроку:

1. Значення літературного доробку Лесі Українки (вступне слово викладача).

2. Драматичні твори письменниці на сценах театрів нашої країни і світу (виступи акторів).

3. Леся Українка і літературна критика (виступи авторів літературно-критичних праць про письменницю).

Восьмий урок – конкурс на краще знання та виконання творів Лесі Українки і про неї.

Урок можна побудувати   так:

1.Читання учнями висловлювань про Лесю Українку відомих громадських діячів літературних критиків, письменників.

2. Конкурс декламаторів.

3. Вікторина за творами Лесі Українки.

4. Змагання команд на краще знання життєвого і творчого шляху поетеси.

5. Декламація віршів про Лесю Українку, написаних учнями.

2.6. Формування загальнолюдських цінностей засобами літератури

У серце ввійде лише те, що йде від серця. І якщо викладач  володіє досконало всіма методами й прийомами на уроці літератури, але не виражає своїх почуттів так, щоб їх відчували учні, то емоційно-чуттєва сфера залишатиметься однобокою. Тому сумувати й радіти, плакати й сміятися, розчаровуватися й дивуватися, спілкуватися, говорити так, щоб тебе почули, відчули і зрозуміли та сприйняли, входити в синергетичний життєвий і предметний простір, створювати ситуацію успіху, щиро радіти цьому – ключові фасилітативні компетенції викладача – літератора сьогодні.

Проблема формування загальнолюдських цінностей засобами літератури включає в себе цілий ряд моментів: 

це – насамперед, формування в учнів уявлення про прекрасну людину, в якій гармонійно поєднуються духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість;

це – формування в учнів науково обґрунтованих естетичних суджень і оцінок творів мистецтва;

це – також ознайомлення з естетичним ідеалом письменника, який лежить в основі його творчості. Відображаючи життя, об’єктивну дійсність, письменник завжди дає їй естетичну оцінку, причому не у формі абстрактно-логічних суджень, а образно, предметно.

Ставлячи в центрі аналізу художнього твору питання про те, що письменник любить і цінує в людях, у чому бачить їх красу, викладач у такий спосіб допомагає учням учитися любити і ненавидіти, формує в них власний естетичний ідеал.

Література – одна з форм суспільної свідомості, акумулятор морального досвіду народу, нагромадженого в процесі його багатовікової історії. І завдання словесника – зробити кожен свій урок уроком життя, формувати учня  як особистість ідейно, морально, естетично. 

Опрацювання курсу української літератури стає набагато ефективнішим за умови використання різних форм навчальної роботи: ігрових (ділова, рольова гра), дискусійних (диспут, дискусія, полеміка, мозковий штурм), колективних творчих справ (художньо-естетичий напрям, конкурси, вікторини, альманахи, конференції).

Не менш важливо на уроках літератури створювати такі морально-етичні ситуації, які з найбільшою силою сприяли б формуванню суспільно значущих соціальних установок і ціннісних орієнтацій учня. Наприклад, під час обговорення роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” учні можуть дати оцінку вчинкам героїв з позиції загальнолюдських  моральних цінностей: ставлення до бабусі, матері, дружини, односельчан, друзів, доброта, працелюбність, чесність, вірування.

У процесі вивчення літератури  створюються проблемні ситуації різної складності за допомогою комплексу засобів навчання (фільм, телепередача чи звукозапис). Доповнюючи одне одного, ці засоби поглиблюють морально-естетичний вплив на учнів, підвищують читацьку активність підлітків.

Морально-етичну ситуацію неможливо аналізувати без оцінної діяльності учнів. Етико-естетична оцінка учнів зумовлена досвідом пережитих ними почуттів у процесі читання того чи іншого художнього твору, рівнем етичних знань. При цьому  вони не тільки переживають, а й, охоплені певним почуттям, оцінюють якості об’єкта, оцінюючи – роздумують, виносять свій присуд. Таким чином, у морально-етичній ситуації відбувається зближення емоціонального і раціонального, що є важливою передумовою готовності особи до моральної дії, яка інтегрує в собі інтелектуально-емоційні зв’язки.

Українська література завжди була прикладом високої духовності народу, і це створило її як літературу з яскраво вираженими загальнолюдськими моральними цінностями.

При вивченні лірики важливо створити атмосферу спеціального духовного та емоційного настрою. Тому бажано, щоб процес сприйняття поезії, перебування у специфічному стані замилування прекрасним, переживання естетичної насолоди тривав не короткий час. Розглядаючи поезію Ліни Костенко, викладачу необхідно зупинитися на таких моральних якостях, як скромність, совість, щастя, духовність, милосердя. Поетично, образно говорить Ліна Костенко про невмирущість, неперехідність справжніх моральних, мистецьких, життєвих цінностей; застереження захопленням скороминучою модою, гучною славою. Поетеса закликає збагачуватися духовними цінностями, які роблять людину людиною. На такому уроці варто запропонувати учням самостійно  прочитати вірш «Вже почалось, мабуть, майбутнє» і визначити ті проблеми, які хвилюють  поетесу: вона дає своє розуміння ролі митця і мистецтва в суспільстві та вагомості його праці, доцільності та корисності її. Ліна Костенко закликає зберігати створені людством духовні цінності:

                        Вже почалось, мабуть, майбутнє.

                        Оце, либонь, вже почалось…

                        Не забувайте незабутнє,

                        Воно вже інеєм взялось.

                        І не знецінюйте коштовне,

                        Не загубіться у юрбі.

Рядки поезії вражають ніжним ліризмом, глибиною роздумів, філософським осмисленням життя. У цих творах письменниця ставить гострі проблеми буття: це і роль митця в суспільстві, мистецтво і його значення у житті кожної людини, історична пам’ять народу. 

Тож кожне слово до своїх віршів поетеса підбирає вдало і точно. Поезії Ліни Костенко повертають читачеві віру в слово. І це дуже важливо, що з’явилися вони саме тоді, коли відкрилася завіса тоталітарної системи. Слова Ліни Костенко, які лягають на білі аркуші, мають якусь чарівну властивість – будити, добувати, давати силу, творити нову гармонію.

Увібравши в себе кращі зразки української живої мови, національні ідеали, поезія Ліни Костенко звучить сьогодні актуально, тому і є важливим джерелом у гуманістичному вихованні підростаючого покоління. 

Викладання літератури передбачає не стільки передачу учням конкретних знань для володіння додатковою науковою інформацією, як формування морально-етичних якостей, особистої культури, розвиток творчого потенціалу. 

Головна мета викладання літератури полягає не в простому викладенні фактів з історії літератури, а в одночасному їх осмисленні з погляду філософського уявлення про людинотворчу суть літератури. Отже, виникає потреба пошуку нових естетичних критеріїв і підходів до аналізу образів-персонажів літературного твору. 

Педагоги-словесники вдаються до нових та нетрадиційних форм роботи, щоб забезпечити виховні функції уроку. 

Особлива роль належить особистості викладача у сфері морального виховання. Як свідчить психологічна наука, міжособистісне спілкування – єдиний шлях передачі моральних цінностей, включаючи і сприймання мистецтва як особливого виду опосередкованого спілкування людей. Моральну особистість може виховати лише моральна особистість. Моральні переконання може передати лише людина, якій притаманні моральні переконання. Слова педагога лише тоді будуть значущими для вихованців, коли виникає атмосфера моральної довіри до нього в широкому розумінні цього слова – до того, хто вчить жити.  

Засвоєні учнями моральні принципи на уроках літератури  не повинні залишатися на рівні формальної обізнаності, вони повинні стати їм нормою в житті.  Тож на уроках української літератури учні вчаться не тільки засвоювати сукупність базових літературознавчих понять, а й оволодівають морально-етичними нормами, збагачуючи свій внутрішній світ, вчаться реалізовувати свої переконання за допомогою найрізноманітніших мовних засобів.

2.7. Приклади проведення різних етапів уроків з формування морально –  естетичних уподобань учнів

Тема уроку: «Вивчення драматургічної  майстерності  М. Куліша в комедії «Мина Мазайло»

На уроці «Вивчення драматургічної  майстерності  М. Куліша в комедії «Мина Мазайло»викладач може поставити за мету: допомогти учням усвідомити значення проблем, порушених у творі, поцінувати драматургічну майстерність автора; розвивати навички характеристики героїв драматичного твору, творчі здібності учнів, уміння давати оцінку прочитаного, доводити власні твердження; виховувати усвідомлення приналежності до рідного народу, родоводу. 

Одним із варіантів підбиття  підсумків уроку може бути такий :

Викладач: Сьогодні  дуже важливо вміти спілкуватись. Секрет успіху кожної другої людини – комунікативні вміння. Зараз дехто з учнів спробує себе в ролі актора. 

Інсценівки-діалог: учні розбиваються на пари і вибирають роль того персонажа із п’єси,  який більше сподобався, і проводять між собою діалоги на задані теми :

  • Чи можна,зненавидівши свою приналежність до колись уярмленого «другосортного» народу,  дістатися на «вищий щабель службової ієрархії»?
  • Чи можна, не знаючи історії власного народу вважати себе причетним до «великої нації»?

Учні отримують завдання: 

1.  Прослухати фанфік до комедії.

2.  Провести  рефлексію.

Пояснення викладачем, що таке фанфік? Фанфік (від англ. Fan fiction – художня література) – це літературний твір, заснований на якому-небудь оригінальному творі (як правило, літературному ), що використовує його ідеї, сюжет або персонажів. Фанфік може бути: 

1.  Продовженням.

 2.  Листом.

 3.  Передісторією.

 4.  Пародією, гумором.

 5.  Зміною будь-якої частини твору.

Рефлексія передбачає розвиток в учнів навичок саморозвитку, самовдосконалення. Повноцінна рефлексія на уроках української літератури дозволяє учневі вибудовувати чіткий ланцюжок, приводити знання, отримані в ході уроку в єдине ціле. Крім того, учень вчиться порівнювати власні досягнення з успіхами своїх одногрупників, виявляти проблеми, долати їх.

Викладач: Висловіть свої враження від уроку, продовживши речення.

Я знаю…

Я зрозумів, що…

Я бажаю…

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

 Вважаю, що актуальність сатиричної комедії М. Куліша «Мина Мазайло» в тому…

 Домашнє завдання

Скласти усний твір про те, чи може вплинути і як прізвище, так і  ім’я людини на її долю. – Підготувати повідомлення.

Тема уроку: «Основні відомості життя і творчості  Дмитра Павличка»

На уроці «Основні відомості життя і творчості  Дмитра Павличка» потрібно охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета; розвивати естетичний смак, відчуття краси форми й змістової глибини поетичного образу; формувати національну свідомість громадянина України.

Робота над твором Д. Павличка «Два кольори» може  проходити так:

Викладач: 

    Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й рясного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.

Прослуховування аудіозапису пісні.

Аналіз твору

– Які почуття  викликала  у вас пісня «Два кольори»?  

– З якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про рушник»
А.Малишка).
Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Майбороди.

– Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршовий розмір (ямб); тип римування (перехресне).

– Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні.

Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).

– Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення.

– Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя… Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі та  духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).

Висновок
              Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.

 Асоціативне мислення
З чим асоціюються червоний і чорний кольори?

Червоний: кохання, радість, щастя, материнська любов…

Чорний: горе, смуток,  журба,  печаль…

 Творча робота
Написати твір-мініатюру «Червоне — то любов, а чорне — то журба».

Тема уроку: «Він писав … ніби витесував пам’ятник своєму народу». Василь Стефаник. Новела « Камінний хрест»

 На уроці на тему:    «Він писав … ніби витесував пам’ятник своєму народу». Василь Стефаник. Новела « Камінний хрест»   учням пропонується  з’ясувати причини сьогоднішньої еміграції нашого населення, а також ознайомитись з історією української еміграції.

Урок розпочинається під мелодію палонезу  “Прощання з Батківщиною”  польського композитора Мі́хала  Клео́фаса  Оґі́нського. 

Живуть землі співучої сини 

В Америці, Канаді й Аргентині.  

Їм сняться рідні села і лани, 

І очі мавок, незбагненно сині. 

            Летять роки, як сиві журавлі, 

Немов журба, сльоза лягла на вії, 

 І не дає заснути до зорі 

Щемлива, наче пісня, ностальгія…

                                   А . Матвійчук

Викладач: Шановні учні! Ви прослухали під мелодію Огінського «Прощання з Батьківщиною» уривок поезії Анатолія Матвійчука «Ми – українці». До якої думки вас підвела дана мелодія та уривок згаданої поезії? (Учні діляться своїми міркуваннями ).

Отже, сьогодні ми з вами будемо говорити про еміграцію українців у теперішній час, погортаємо сторінки історії та спробуємо усвідомити трагедію народу, якому не було місця на рідній землі у кінці ХІХ- початку ХХ століття. Допоможуть нам у цьому український письменник кінця ХІХ століття.

Мажна зробити коротке перівняння твору Василя Стефаника і сучасної письменниці Марії Матіос на тему еміграції.

Викладач:  Василь Стефаник і Марія Матіос – між ними ціле століття, але це титани літератури, які вийшли із Західної України. Вони сміливо і рішуче відкинули правила політичної обережності й суспільних табу, здійснивши  мандрівку в наше  жорстоке історичне минуле та не менш болюче сучасне.

Марію Матіос часто порівнюють із В. Стефаником, називаючи її Стефаником в спідниці.  Але не можна проводити абсолютні паралелі між творчістю цих двох письменників. Стефаник у творі «Камінний хрест» змальовує родину, яка змушена шукати кращої долі на чужині, не знаючи, що їх там чекає. А Марія Матіос у творі «Армагедон уже відбувся» описує страждання старого батька, який чекає свою доньку – заробітчанку із Греції.

До вашої уваги «Діалог крізь століття» між Василем Стефаником та Марією Матіос:

Стефаник: Багато хто називав мене «поетом загибаючого села. Але я писав те, що серце співало. Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Але коли я знайшов у ваших творах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі,— то це оптимізм».

Матіос: Василь Семенович, пишучи про душевні страждання Івана Дідуха Ви знали, що чужа земля – далека могила, бо рветься ота невидима пуповина, якою український селянин з’єднаний зі своєю землею, краєм. У ваш час українці покидали землю в пошуках кращої долі, але в своїй душі нестримно рвалися до рідної оселі, землі.

Пройшли роки. І я, письменниця сучасності, в своїй новелі розповідаю про сьогоднішніх трьох синів-круків, які злетілися до вмираючого батька, аби з металошукачами знайти скарби, а також 18 тисяч євро, які батько складав, бо ані копійки не витратив із того, що надсилала йому дочка. Світлана поїхала на заробітки в Грецію, але у своєму листі вона пише, що там, на грецькій землі, за кожною справою стоїть свій Бог. Батько розчулено читає зворушливого листа дочки і ще більше розуміє, яких помилок наробив.

Стефаник: Справді, українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Але найбільша трагедія у ваш час, коли руйнуються сім’ї, любов, довіра, сподівання на краще життя на Україні.

Матіос: Такий жорстокий і нещасний тепер  час, коли люди однієї землі змушені змагатися одне з одним. Та чи збережуть вони цю пам’ять, якщо Армагедон уже відбувся?

Тож хай кожен з нас розумом своїм і серцем зрозуміє і відчує всі ті труднощі, які сьогодні випали на долю України, зуміє пережити їх, зуміє повірити в щасливе майбутнє рідного краю, народу.

Стефаник:Тож любіть Україну, дбайте про неї,

Вона – наша мати. А матері – не вибирають.

Так, причини еміграції українців за кордон ті самі що в минулих століття, що тепер. Можливість виїзду за кордон для багатьох сімей стала важливою складовою стратегії виживання.

Зла доля у різний час і через різні причини розкидала українців по далеких світах. Зараз за межами України проживає їх близько 10 млн.:

Давайте переглянемо  статистику сьогоднішньої української діаспори:

В Америці, зокрема                                 у Європі

в США – 1 200 000 чол.                            в Польщі – 600 000 

в Аргентині – 220 000                               у Румунії – 300 000

у Бразилії – 155 000                                  у Словаччині – 150 000

у Парагваї – 12 000                                    у Франції – 35 000

в Уругваї – 10 000                                      у Великобританії – 35 000

у Венесуелі – 3 500                                    у Німеччині – 22 000

                                                                     у  Бельгії – 5 000

в Австралії – 35 000                                  в Австрії – 6 000

у Н. Зеландії – 500                                      в  Угорщині – 3 500  

Актуалізація опорних знань, навичок і умінь

Викладач:

Що ж змушує наше населення емігрувати, які причини виникли у 21 столітті, що змусили націю залишати свій рідний край і в такій кількості виїхати за кордон? Які віхи історії пройшла українська еміграція? –  Давайте послухаємо:

На початку 90-х років ХХ століття в Україні склалося тяжке економічне становище. Багато фабрик і заводів почали затримувати виплату заробітної плати, а деякі підприємства і зовсім закривались. Ці причини і ще багато інших змусили наших земляків покинути рідну землю і сім’ю, шукати більшого заробітку за кордоном. Цими країнами стали Італія, Португалія, Греція, Іспанія…

Нелегка доля чекала заробітчан за кордоном — приниження гідності, зневага, торгівля людьми, використання людей тільки як дешевої робочої сили.

Жахливий парадокс: найродючіша у світі українська земля могла б прогодувати всю Європу, а для українців її не вистачало.

Українська діаспора – це також і нащадки емігрантів, представників інтелігенції, які виїжджали, щоб уникнути переслідувань та арештів уряду царської Росії, пізніше – сталінського радянського уряду. Сьогодні українці виїжджають за межі Батьківщини, в основному, щоб заробити кошти на краще життя своїм дітям,  щоб жити багатше самим.

Цілепокладання

Повідомлення теми, мети уроку

Викладач: Ми з’ясували причини сьогоднішньої еміграції, ознайомились з історією української еміграції. А зараз ми переходимо до теми нашого сьогоднішнього уроку, яка звучить : «Він писав … ніби витесував пам’ятник своєму народу». Василь Стефаник. Новела « Камінний хрест».

Вам додому було завдання ознайомитись із змістом новели Василя Стефаника «Камінний хрест». На сьогоднішньому уроці ви дізнаєтеся про психологічне розкриття теми еміграції у новелі,  історичну основу твору, багатозначність символічних образів та  сюжетно – композиційні  особливості новели.

Цілереалізація

  • Вивчення нового матеріалу

Минають роки і століття, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні вірування і звичаї, а “Камінний хрест” не перестає хвилювати нас драмою людського серця. Чому? Риторичне запитання, чи не так?

Вашій увазі пропонується «Інтерв’ю журналіста  з Іваном Дідухом».

Журналіст: «Шановний Іване, розкажіть про вашу тяжку працю на горбі».

Іван Дідух: « Мене завжди пам’ятали в селі газдою, відтоді мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у під руку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.

То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на мені жили виступали, однако нам обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі.»

Журналіст: «Іване, як і чому вас називають у селі?»

Іван Дідух: «Мене кличуть у селі Переломаним. Маю у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. А сталося це зі мною так: сонце пражить, а я колінкую з гноєм наверх, аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоска просік, та й так ми солоно в роті, аж гірко. Ледви я добивси на гору. А на горі такий вітрець дунув на мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці зачєло ножами шпикати — гадав-сми, що минуси!

Від цієї пригоди я ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали мене Переломаний».

Журналіст: «Чому ви не хочете їхати до Канади?»

Іван Дідух: « Я певен, що Канада – це могила для мене і дружини. Ось що я казав жінці: «Не хотіла-с іти на цу Канаду, то підемо світами і розвіємоси на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде… а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може, тебе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може, мене кинуть, що ти не меш видіти, та прости ми, стара, що-м ти не раз догорив, що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій раз.»

Журналіст: «Іване, що ви залишили після себе на рідній землі?»

Іван Дідух: « Камінний хрест зі своїм та жінчиним ім’ям, що поставив я на глиняному горбі, який усе своє життя обробляв тяжкою працею. Цей хрест – пам’ятник страждань сотень тисяч галицьких українців, що їх злидні погнали за океан. Ось що я сказав своїй пташці: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє…»

Ви прослухали інтерв’ю журналіста з Іваном Дідухом, головним героєм новели «Камінний хрест», взнали  його відношення до життя, до трагедії виїзду до Канади.

  • Створити   « Асоціативний кущ» 
ГорбХрестДідух
Життя Важка праця Рідна земля – Страждання Надія Віра ЛюбовПам’ять Печаль Туга за рідною землею Важка доля Смерть у чужому країПрізвище символічне. Дідух – сніп, урожай, землероб, достаток, щаслива доля. Це те, чого не вистачало Івану та його родині. Це те, за чим він відправився у далеку дорогу – дорогу в один кінець.

2. Інтерактиввна вправа « Займи позицію»

Чи буде щасливим Дідух у чужому краї?

ТАКНІ
Якщо він змусив родити безплідний горб, то вкладатиме всі сили і в далеку, але родючу землю, йому допомагатимуть сини.Його на чужині ніхто не чекає, у нього немає стільки коштів, щоб придбати великий шматок землі, він не зможе забезпечити  свою родину.

Продовжуючи  розглядати твір доцільно розповісти учням притчу про пошук одним чоловіком легшої долі. 

«Жив на світі селянин, що працював з ранку до ночі, але при цьому ледве зводив кінці з кінцями. Так тривало багато років, і всі ці роки все частіше спадала йому думка про несправедливість світоустрою. “Чому одних Бог облагодіяв багатством, знатністю, а других залишив в убогості на все життя?”

І от одного дня було йому видіння. Стоїть він у величезній печері, заповненій великою кількістю хрестів різного розміру, виду, ваги. Тут були хрести і золоті, і кам’яні, і дерев’яні, і з соломи. Тут з’явився йому Ангел і каже:

– Бачиш ці хрести? Вибирай для себе будь-який і неси його на вершину гори.

Вибрав селянин спочатку найбільший золотий хрест, але скільки не намагався, не міг його навіть підняти. Тоді вирішив узяти хрест менший, із срібла, але і його не зміг звалити на себе. Перебрав він усі хрести – одні були занадто важкі, другі – не зручні. Підійшов йому простий дерев’яний хрест, який він зручно узяв і поніс на гору. Віднісши хрест вгору, селянин повернувся і запитав Ангела:

– Яка ж мені буде за ці труди нагорода?

– Щоб ти самий міг вирішити, на що заслуговуєш, я відкрию тобі, що це були за хрести, – сказав Ангел. – Золотий хрест, який тобі спочатку приглянувся, – це царський хрест. Більшість людей думає: як добре бути царем! Сиди собі на м’якому троні та наказуй. А того не знають, що як золото – важкий метал, так і доля царська – найважча.

Срібний хрест передбачений тим, хто наділений владою. Ці люди несуть на собі багато турбот і скорботу інших людей, і мало кому вдається донести цей хрест до вершини.

Мідний – хрест тих, кому Бог послав багатство. Багато хто заздрить їм, але жити їм важче, ніж тобі. Ти після трудів можеш спокійно заснути, ніхто не пожадає твоєї скромної оселі. А багатий і вдень, і вночі боїться за своє добро, як би його ніхто не обдурив. Крім того, багатий за своє багатство повинен дати відповідь Богові: як він його використав.

Залізний хрест – хрест військових. Розпитай тих, хто воював, і вони розкажуть, як він дістається.

Кам’яний хрест – у торговців; їх робота фізично не важка, проте як часто буває, що купець втрачає все і вимушений починати спочатку!

А от дерев’яний хрест, який ти підняв на гору, – це і є твій селянський хрест. Знає серцевідець Господь, що у всякому іншому положенні ти загубив би свою душу, не доніс би хреста. Отже ступай додому і не ремствуй на свою долю: Господь дає кожному хрест під силу.

Підсумок уроку

Отже, трагедія  Івана Дідуха в новелі «Камінний хрест»  спонукає нас замислитися над сенсом життя, долею України і власною долею. І хоч новела написано більше століття але причини, через які люди покидають рідну домівку залишаються ті самі.

Можливість виїзду за кордон для багатьох сімей стала важливою складовою стратегії виживання сьогодні.

Багато людей доля закинула за межі України. Але вони ніколи не забувають рідну землю і думками завжди линуть до неї.

У кожної людини  що проживає так далеко від України, є чи не найтяжчий камінь – туга за всім, що є рідне. Не залишайте Неньки в біді, бо совість, як і перша любов, завжди про себе в біді нагадає.

Трагедія, що відбулася століття тому в хаті героя новели Василя Стефаника Івана Дідуха, у його зболеній душі, душах сотень тисяч галичан, спонукає нас замислитися над сенсом життя, долею України, власною. Висновок робіть самі. Я лише хочу застерегти: якщо наважитеся на вирішальний крок, робіть його розважливо, бо тільки в ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. І немає на світі іншої України, немає другого Дніпра.

Я думаю що пісня,  яку ви зараз прослухаєте   налаштує вас на позитив і залишить у ваших душах радість, тепло і сподівання на краще майбутнє в Україні.

Пісня «Ми –українці»

Рефлексія: 

1. На уроці я дізнався…

2. Мене вразила…

3. Трагедія Івана Дідуха в тому, що…

4. Я зрозумів, що справжній рай…

Тема уроку:  «Життєвий шлях Богдана-Ігоря Антонича»

На уроці «Життєвий шлях Богдана-Ігоря Антонича» звичайно потрібно ставити  акцент на неповторній творчості митця. Основна мета уроку  – гармонійне поєднання людини і природи. Саме цю мотиваційну лінію бажано провести через весь урок.

Викладач:

Ще в студентські роки, у 1931 році, Антонич видав першу поетичну збірку «Привітання життя», а поява другої — «Три перстені» (1934) — збіглася із закінченням навчання в університеті. Відтоді Антонич зайнявся журналістською й літературною працею; певний час він редагує молодіжний журнал «Дажбог», живучи від одного гонорару до другого. Багато працює над собою, пройшовши за короткий час значну творчу еволюцію. Спочатку, йдучи в руслі творчості модерних поетів, кубофу- туристів, він привносить у свою поезію чимало формалізму:

Лисніє липовий, липневий липень, липучий і лискучий в білім збанку.

Антонич же другої половини 30-х років — це вже цілком сформований неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує нам читати велику книгу природи, бо саме в ній можна віднайти підказку загадки нашого буття.

Одна за одною виходять його збірки («Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія», «Ротації», що побачили світ вже після смерті поета (1938)). Сім років праці, п’ять поетичних збірок висунули Антонича на місце, якому міг би позаздрити не один з довговічних поетів.

Гармонійне поєднання людини і природи

У кожної людини буває такий день, коли вперше радієш сонцю, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстки, вперше переходять у здивування — в таке почуття, яке за браком точнішого слова назвати можна щастям. Такі дні, здається, більшість людей переживає в дитинстві. До таких днів ми повертаємося спогадами. І нема на світі зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежка до школи, і деревини кращої немає, як та, в якій ти вперше впізнав живе єство, і сонця ласкавішого нема, як те, яке хотів би підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калюжі. У сфері таких почуттів живе Антонич… Біографічне і героїчне «Я», що звикло бути центром уваги в ліричному жанрі, цілком розпливається тут у малюнках карпатської природи і лемківського села. І ніби від того, що це «Я» все-таки хоче дати нам знати себе, малюнки ці дають незвичайну пластичність і вражають, як щирий голос дитини, здивованої світом і не зіпсованої жодними чужими уявленнями про світ…

Аналіз творчості. Вірш «Весна»

Дуже мало прожив Богдан-Ігор Антонич. Та у літературу увійшов як митець оригінального світобачення, в основі якого лежить уявлення про гармонійну єдність людини й природи, погляд на людину як на невід’ємну частку навколишнього світу.

А зараз ви прослухаєте фрагмент одного музичного твору.

Завдання: З’ясувати про що розповість вам музика.

1 учень:  Ця музика схожа на весняний струмок, який біжить і звеселяє.

2 учень: А мені здається, що пробуджуються дерева від зимового сну, починається витикатися травичка, пташки співають весело, і сонечко радо посміхається людям.

Викладач: То яку пору року можна впізнати в цій музиці?

Учень: Весну.

Викладач : Учні, тільки що ви прослухали «Весняний вальс» Штрауса.

А тепер послухайте вірш Богдана-Ігоря Антонича «Весна».

Що спільного є між музикою і віршем?

Учень: І музика, і вірш об’єднані однією темою — пробудженням природи, — прийшла весна.

Викладач:  Самостійно прочитайте вірш і вдумайтесь у зміст вірша.

З чим порівнює себе автор?

Учень:  Антонич порівнює себе з травою. Так, сам поет бачить себе як малу траву у вічному колобігу природи. Він ставить знак рівності між собою травою — «росте Антонич і росте трава». Тут звучить мотив злиття людини з природою.

Викладач: А що ми бачимо незвичайне у вірші?

Учень: У вірші розмовляють «кучеряві вільхи», і зозулі можуть розклювати місяць, і можна почути «мову гайову», і «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі».

Викладач: Де ми можемо зустріти, коли говорить дерево або зорі?

Учень:  Указках.

Викладач: Мистецтво поезії тут «оказковане» і часто ототожнюється з таємничими процесами природи.

Робота в групах.

Викладач:  А тепер ми поділимо групу на три команди. У нас будуть три команди:

  • Перша — «Дослідники».
  • Друга — «Художники».
  • Третя — «Літератори».

Завдання:

«Дослідники» — шукають у тексті епітети і порівняння. «Художники» — створюють колективний малюнок за віршом «Весна». «Літератори» — складають казку «Росте Антонич, і росте трава».

Кожна команда звітує, як вона виконала завдання, викладач оцінює.

Приклад казки «Росте Антонич, і росте трава».

Жив-був собі хлопчик Антонич.

Невеличкий на зріст, в окулярах, дуже хворобливий. А холодна Зима ще більше забрала сили хлопчика. Та ось одного ранку постукала в шибку життєдайна Весна. Посміхнувся хлопчик, вибіг на подвір’я, а там на нього чекали вже дівчатка — Травинки. Зраділи вони, коли побачили хлопчика, в танок повели його. Та не сподобалось це злій Зимі. Зібрала вона всі сили і розтоптала сестричок Травинок і хлопчика Антонича. Та на допомогу прийшли кучеряві Вільхи і весняний Дощик. Життєдайною силою напоїли вони бідолах. І піднялись вгору сестрички Травинки, а разом з ними став на дужі ноги Антонич.

«Геть, проклята Зимо, не здамся тобі! — вигукнув хлопчик,— Прадавнє коріння мого роду дасть мені сили. Я буду пишатися Деревами, ніжною красою Пелюсток. Я буду жити!»

Вгорі яскраво виблискували Зорі-кулі, вони раділи перемозі над Злими силами. А Трава все підіймалась і підіймалась, і вітерець тихенько гойдав її буйну шевелюру. Росте Антонич, і росте Трава! 

Тема уроку:  «Творчість Олександра Довженка. Трагедія митця і людини».

 Наближаючись до підведення підсумків уроку викладач може використати такий матеріал.

Учень зачитує уривок із “Щоденника”:

“Пишу, розлучений з народом моїм, з матір’ю, з усім, з батьківською могилою, з усім-усім, що любив на світі над усе, чому служив, чому радувався. Я ніби навіщував собі недолю в творах. Прощай, Україно! Прощай, рідна, дорога моя земля-мати. Я скоро помру. Умираючи, попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лоні під твоїм небом. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель”.

Викладач:

Не судилося митцеві повернутись на Україну, не судилось милуватись рідними краєвидами, творити. Полон. Великий полон. Та й він у 1956 році відпустить митця. Звільнення – смерть (25 листопада).

Талант митця – це цілісна школа виховання української людини, це – наука душі, наука любові до Батьківщини.

Життя і творчість О. Довженка – це сюжет Шекспірівської трагедії, коли герой змушений був піти проти своїх переконань, ідеалів, проти свого народу, кровною частиною якого завжди себе відчував, і в той же час творив для нього і задля нього, віддаючи себе на поталу і розтерзання чужій ідеології.

Він створив світ образів, що вразили фахівців усіх континентів у першій половині ХХ століття.

“… З тих митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людства в цілому не гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини.

Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного rрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали”. (О. Гончар)

 Підсумок уроку

– У чому заслуга О. Довженка перед українською культурою?

– Коли і як проявився О. Довженко-кінорежисер?

– Чи можна О. Довженка віднести до геніїв? 

Робота в мережі Інтернет, де учні попрацюють із думками відомих кінорежисерів, акторів, критиків, знайдуть характеристику Чарлі Чапліна, Леоніда Бикова, Марселя Мартена, Анрі Ланглуа, Петра Капиці.

Тема уроку: «О. Довженко «Зачарована Десна». Осмислення краси людини й природи у творі»

Любов до природи, до життя, філософські роздуми про сутність українства, змалювання  краси  українських традицій та звичаїв, самобутність українських характерів – основний акцент, на якому наголошується  впродовж уроку.

Перегляд презентацій.

Епіграфи:

Співець краси, природи і людини,

Душі людської дивний чарівник.

І. Гончаренко

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж в одній голій правді…Коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди, ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому.

О. Довженко

Мотивація навчальної мети

Гронування

— Які асоціації викликають у вас слова природа, дитинство, краса?

(Скласти асоціативні кола).

Спогади не можна викреслити зі свого життя. Вони у кожного свої – теплі й привітні, холодні й дощові. Саме спогади заполонили душу Довженка, зігрівали її.

Можна сказати, що Довженко як письменник почався саме з дитинства, коли дивився у світ широкими очима, коли «була ще дівкою Десна», а він здивованим маленьким хлопчиком. Саме тоді він побачив первозданну красу світу, а вже пізніше творців цієї краси — простих трудівників.

Оголошення теми, мети, завдання

Викладач:

– На сьогоднішньому занятті ми ознайомимося з кіноповістю

О. Довженка «Зачарована Десна», проаналізуємо образи твору, з’ясуємо прагнення героїв, формування світогляду, на основі твору розкриємо питання про розуміння краси.

Епіграфом є слова І. Гончаренка:

«Співець краси, природи і людини, душі людської дивний чарівник».

З’ясування емоційної готовності до уроку

Від сьогоднішнього уроку я очікую… (нових знань, відкриттів, позитивних емоцій).

Учень читає вірш М. Вінграновського «Довженко».

Благословенні води літ,

Літа Десни благословенні,

І часу вічного політ 

В однім осяянім іменні.

Благословенна срібна твердь

Землі і неба, дня і ночі,

І золоті вогневі очі,

Де обнялись життя і смерть.

Священна чаша доброти

В руках всепільності й любові.

І світ, об’єднаний у слові 

Краси, і правди, і мети.

Благословенна світлотінь

Судьби в щасливім одкровенні…

І многокрилля поколінь 

В однім озоренім іменні.

У формі рольової гри проведемо інтерв’ю з О. Довженком.

2. Рольова гра «Інтерв’ю з письменником»

Викладач запрошує до слова Довженка й кореспондента.

Кореспондент: Коли у вас виник задум написати «Зачаровану Десну»?

О. Довженко: Задум «Зачарованої Десни» виник у мене ще перед війною, про що свідчить запис у «Щоденнику» 5 квітня 1942 року: «А вчора, пишучи спогад про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнаті. Боже мій! Скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи не вернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь — усюди, куди не гляне моє душевне око!»

Кореспондент:  Що спонукало вас до написання кіноповісті?

О. Довженко:  Спогади про ту криницю, з якої колись пив воду, про білу привітну хатину, про батьків, яких уже нема, в житті яких було багато неладу, плачу, темряви, жалю.

Кореспондент: Скільки часу ви працювали над повістю?

О. Довженко: Над повістю працював упродовж 14 років. Почав роботу 1942 року, закінчив — 1956-го. Пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться*.

Кореспондент: Що спонукало вас поринути у своє далеке минуле?

О. Довженко: Бажання усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел…

Кореспондент: Яка річка залишила найбільший слід у вашому житті?

О. Довженко: Річка мого дитинства — Десна. Нема уже тепер таких річок, як була колись Десна. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так баґато дала ти мені подарунків на все життя.

Кореспондент: Хто і як прищепив вам любов до праці й повагу до трудівника?

О. Довженко: Любов до праці, повагу до трудівників прищепили мені батьки, дід Семен, прадід Тарас, баба, прості селяни.

Кореспондент: Яка музика залишила найбільший слід у вашій душі?

О. Довженко: Музика клепання коси.

Кореспондент: Які дитячі роки запам’ятались вам найбільше?

О. Довженко: Роки навчання, виховання у батьківській хаті.

Кореспондент: Олександре Петровичу, що б Ви порадили нам, майбутньому поколінню?

О. Довженко: Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнавання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота… Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

Викладач: Довженко неминуче мав прийти до своєї «Зачарованої Десни», яка в його творчій біографії означала щось значно більше, аніж автобіографічна повість про дитинство. Це шлях письменника через тернисті дороги його життя, це найкращі спогади, які живуть у пам’яті кожної людини. Сьогодні ми звертаємося до автобіографічного твору
О.Довженка «Зачарована Десна», у якому гармонійно поєднуються два персонажі: малий хлопчик Сашко й дорослий філософ-митець. Щоб зрозуміти філософію життя дорослої людини, зрозуміти у чому краса людини, необхідно зазирнути в чарівний світ її дитинства.

Усі, хто знав Довженка, стверджують, що він любив землю і красивих людей. Я думаю, що саме тому він не міг не писати прекрасних творів.

Ось як він сказав про це сам (ці слова є епіграфом заняття).

 Після роботи над текстом твору та переглядом фрагменту з кінофільму «Зачарована Десна» учні висловлюють свої враження від побаченого, зіставляють з прочитаним.

Бесіда з учнями:

  • Про яку красу говорить автор у творі? (Красу природи, душевну красу людини).
  • Які філософські категорії розкриває Довженко? (Високе і нікчемне, потворне і красиве, приємне і неприємне).
  • Про кого із Довженкових героїв нам слід говорити? (Про всіх, бо кожен з них по-своєму творив красу на землі).
  • У якій сім’ї ріс Сашко? (Мати і батьковзірець працьовитості і доброти. Вонизвичайні люди. Автор не старався показати їх ідеальними, змалював такими, якими були насправді). 

Викладач: Я вважаю, що в першу чергу, нам треба розкрити душевну красу матері, бо ми всі, як і Довженко, починаємось з неї.

  • Якою була мати Довженка? Яку роботу найбільше у світі любила мати Сашка? (Зачитати).

Викладач: Яким словом називає її автор? (Невгамовна мати). Як це її характеризує? (Не може посидіти на місці, весь час працювала)

 Мати народжена для пісень, а проплакала все життя. Її душа відчувала красу у праці, її радість квітла в кожному паросткові, що пробивався із-під землі, у дітях, у яких зростали її надії. Мати вірила, що сам святий Юрій заповів їй дарувати людям добро. І віри цієї не втратила, хоча довелося важко працювати, тримати в жіночих руках всю родину, оплакувати померлих дітей.

Образ матері Довженко проніс через роки, вона була хоронителькою усього його життя.

Зачитайте рядки з твору «Коло хати мати зозуля кує мені розлуку…»

Що мав на увазі О. Довженко, говорячи про батька: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив»?

Викладач: В образі батька автор змалював красу не тільки зовнішню, а й внутрішню, передав багатство душі. Згадаймо хоча б вчинок порятунку людей під час повені.

Він був неписьменний, це його дуже боліло, на схилі літ стояв на майдані старцем, але все одно залишався прекрасним. Безбарвним, убогим був його одяг, але багатою — душа.

І хоч життя йому послало калюжу замість океану, але душа в нього була океанська.

Чим дідусь був незвичайний ? (Умів розмовляти з травами і тваринами, навчився бачити у природі живу душу).

  • Яка людина може розуміти мову тварин?
  • Пригадайте, що ви дізналися з твору про прабабу Марусину? Через що Сашко боявся її?
  • Як ви вважаєте, бабуся Сашка, яка лаялась, справді була такою злою? (Життя прабаби було важке, тому, можливо, вона так часто свариться. Але її сварки схожі на щедрівки. Пестливі слова свідчать, що вона не була злою. Вражає нас багатство мови прабаби. Можна сказати, що вона є колоритним образом повісті, його не можна ні з ким сплутати.)
  • Про кого із героїв «Зачарованої Десни» можна сказати «Він красивий у праці»? (Самійло-косар).

Викладач: Саме ці люди впливали на формування характеру Сашка, їм завдячує дорослий Довженко, бо саме завдяки їм він став саме таким.

  • Як розумів Довженко красу природи?
  • 3 якою метою письменник уводить у твір уявне? Що саме?
  • Звідкіль, за уявою хлопця, на березі Десни з’явився лев?
  • Як же склалася подальша доля лева?
  • Що означає воронячий крик?
  • Чому ворону у творі названо «божою птицею»?
  • Як цей твір пов’язаний з усною народною творчістю?
  • Що вам відомо про колядки як жанр усної народної творчості? Яких колядок наспівали дівчата Сашкові?

Виразне читання уривка про Святвечір у хаті Довженків.

Питання за текстом епізоду:

  • Як письменник розповідає про коней? Чи не здаються вам їхні характеристики схожими на людські? Розмова коней справді підслухана чи її придумав ліричний герой?
  • Чому розмова коней збентежила Сашка? Що про це свідчить?
  • Який кінь привидівся Сашкові?
  • Чому автор відмовляється продати цього коня за будь-яких обставин?

Як же хлопчик сприймає довкілля (хмари, небо, птахи)? (Чого тільки не бачив я на самому лише небі! Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками. Велетні і пророки невпинно змагались у битвах, і дитяча душа моя не приймала їх, впадаючи в смуток…; …Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари веснянівесело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаствокачки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні…)

Характеристика образу Сашка

І група

Прокоментуйте, як знакові події дитинства Сашка вплинули на його формування як особистості й митця. Хто не впізнавав себе у ньому? Згадаймо чарівний світ малого хлопчика, проведемо роботу у парах.

II група

Доберіть цитатний матеріал, що характеризує Сашка за поданими в схемі ознаками.

Рефлексія

— Чому головний герой твору живе і радіє життю? Підсумуємо всі аспекти, які творять цілісну характеристику зачарованого світу Сашка.

Кінорежисери створили кіноплівку зачарованого світу Сашка.

Запитання для учнів:

  • Які проблеми розкрито у творі?

Морально-етичні;

проблеми праці;

природи;

проблеми краси людини.

  • Яка основна думка повісті?

«Зачарована Десна» — це гімн людині праці,

її духовному багатству і красі, безмежному терпінню.

∙  Що може зачарувати нас у житті? (Музика, кольори, природа.)

∙ Чи назва твору є випадковою? Як можна ще назвати твір?

∙ Що ж дала Десна Сашкові?

∙ Що вона дала кожному з нас?

– Пізнання світу;

 Любов до праці;

– Повагу до батьків;

– Любов до природи, світ фантазій;

– Чесність, щирість, чуйність;

– Любов до тварин, допитливість;

– Любов до рідного краю, любов до музики;

– Повагу до людей похилого віку.

Викладач: Я гадаю, що, зачарувавшись, причастившись Довженковою красою, ми можемо поговорити про ваше власне сприйняття краси.

  • Яку красу ви найбільше цінуєте — красу душі чи зовнішню привабливість?
  • Які чесноти людини ви цінуєте понад усе?
  • Що для вас, молодих людей, означає вислів «бачити … зорі навіть у буденних калюжах на власних шляхах»? (Життя прекрасне, потрібно брати позитивні емоції. Один, дивлячись у калюжу, бачить там болото, а іншийзорі в небі. Варто жити за принципом: «Посміхнись життюі воно посміхнеться тобі»).
  • Яке ваше особисте бачення краси?

Тема уроку: «ТворчийшляхЛіниКостенко. «Страшні слова, коли вони мовчать»

Через весь урок червоною ниткою проходить розкриття ролі Слова у житті людини, значення Слова для кожного з нас, важливість «правильних» Слів.

Організаційниймомент

Вправа «Обмін теплом». Потріть ваші долоні і відчуйте тепло. Тепер передайте його один одному: торкніться своїми долоньками до сусіда, посміхніться, зробіть комплімент. І нехай на нашому уроці вам також буде тепло і затишно.

Актуалізаціязнань

Вправа«Чарівний глечик»:із глечика учні навмання витягують афоризми, які стосуються життя і творчості Ліни Костенко.

Цінує розум вигуки прогресу, / душа скарби прадавні стереже. 

Душа належить людству і епохам.

Душа тисячоліть шукає себе в слові.

Блаженний сон душі мистецтву не сприяє. 

Душа шукає слів, як молитов.

Поет природний, як природа, / од фальші в нього слово заболить. 

Хто труїв, собою ж затруївся, / музики Сальєрі не бува.

Великий або дволикий. Середини тут нема.

Блажен той муж, воістину блажен, / котрий не був ні блазнем, ні вужем.    Глибина, вона що ж? — потойбічна сестра висоти.

В безсмертя також повні очі сліз.

Неповторність кожної хвилини / шукає шлях від болю до перлини. 

Любов відкрити важче, ніж Америку.

Усміхається правда очима легенд / і свобода — очима неволі. 

Моя свобода завжди при мені.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

З суми безконечно малих / виникає безконечно велике. 

Немає кращого гримера, / ніж добросовісна брехня.

Марудна справа — жити без баталій. 

Люди, будьте взаємно красивими!

Викладач: Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди гратися; не перешкоджай; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; грайся сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом…

Те, що ми хотіли б почути:

Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився…

Слово – могутня зброя, воно може окрилити чи опустити, зробити щасливим чи нещасним, підтримати чи розлютити. Слово може примирити, а може навіть і розпочати війну. Про надважливу роль слова говорить апостол Іван Богослов НапочаткубулоСлово,а СлововБогабуло,іБогбулоСлово.УсечерезНьогоповстало,ініщо,щоповстало,не повстало без Нього(Ів.1:1-3). Як бачимо все постало із слова.

Світ рятувало Слово. У Великобританії вже більше 50 років у шпиталях лікують поетичними текстами, поетичними записами.

У стародавніх цивілізаціях поезія супроводжувала всі сакральні й взагалі значимі для історії народу процеси: народження і смерть, війна і мир, ритуальні свята й наукові відкриття. Це є розуміння мови як складової здоров’я людини, а відтак і здоров’я нації.

Сьогодні на уроці ми поговоримо з вами про роль Слова у житті людини на прикладі поезії Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать».

Вправа «Топ-10 приємних та страшних слів» (учні отримують різнокольоровібуклети,де записують в дві колонки слова: приємні та страшні).

Вивченняновогоматеріалу.Роботазтекстомтвору

Вправа«Слово,якепромовляєдомене»(ізпоезіїучні обираютьслова, якіїх поособливому торкають і пояснюють чому саме це слово).

Узагальнення ісистематизація вивченого

Викладач:

(Учні на початку уроку отримують різнокольорові буклети. Розділити учнів на 5 команд, які отримають завдання для групи. Легенди будуть у буклетах).

Кожна з команд має  знайти легенду або повчальну історію  і пов’язати з словами  поезії «Страшні слова, коли вони мовчать» .

Синій буклет: громадянська компетентність – здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

Червоний буклет: комунікативна компетентність – здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування, знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

Жовтий буклет: інформаційно-комунікаційна компетентність – здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

Зелений буклет: міжпредметна естетична компетентність – здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

Оранжевий буклет: здоров’язбережувальна компетентність – здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей.

Висновок

Уроки української  літератури дають змогу прищеплювати учням високі моральні якості, чуйність, повагу до ближнього, почуття людської гідності, обов’язку, справедливості. Все це закладено в дитині від природи, тільки треба вчасно розбудити, підтримати. 

Не варто втовкмачувати учням, що людина народжується тільки для щастя. Вони мають зрозуміти, що одвічно існують поряд добро і зло, які перебувають у постійній боротьбі. Здається, немає людини, яка б не знала, що берегти природу, допомагати тваринам, – всім, хто потребує нашої турботи, і розуміти, безумовно, що найвища цінність на землі – людське життя, – все це є духовною красою. 

З огляду на це, уроки української літератури мають не лише освітнє, а й виховне значення. Вплив засобів мистецтва слова на юну душу величезний. Духовна спадщина нашого народу зберігає характерні риси українського виховного ідеалу, якому має підпорядковуватися формування національної самосвідомості підростаючого покоління. 

Ефективність роботи над будь-якою проблемою визначається її результативністю. Звичайно, формування духовного світу особистості неможливо виміряти балами. Не оцінка в журналі є показником роботи викладача, а ступінь духовного взаєморозуміння. 

Головним у педагогічній роботі залишається завдання робити уроки літератури – уроками духовності,бо вженастав час замислитися над тим, хто ми? Які ми? Чиїх батьків діти? 

Знання сьогодні дуже важливі, та все ж важливішим є духовний світ молодого покоління. 

Література

1.Бондаренко Г.І.  Основні напрямки морального становлення особистості школярів  // Теоретичні і практичні проблеми україністики / Збірник статей на пошану   В.Т.Горбачука. – Слов’янськ, 2000, – С.137-141.

2.Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. – №1 – С.144-150.

3.Гуманітарна освіта України на межі століть: Науковий семінар 2-3 жовтня 2000р.: Збірник наукових праць. – вип.4. – 2001. – 192с.

4.Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст. // Педагогічна газета. – 2001, – липень – С.4.

5.Рєпа Н., Слюсаренко В. Виховання духовного світу школярів. – К.: Либідь, 1995. – 252с.

6.Русова Софія. Моральні завдання сучасної школи. – К.: Українська школа, 1917, – 20с.

7.Сковорода Г.С. Твори у 2-х т. – К.: Рад. школа – 1961. – т.1.

8.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: 1977. – т.4.

9.Український педагогічний словник / Укл. С.Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376с.

Related Post

Стаття Повх Л. М.,«Перевернуте навчання на уроках математики як одна з ключових освітніх технологій сучасності»Стаття Повх Л. М.,«Перевернуте навчання на уроках математики як одна з ключових освітніх технологій сучасності»

 Викладачка математики ДНЗ «Лісоводський ПАЛ» «Перевернуте навчання на уроках математики як одна з ключових освітніх технологій сучасності»        Проблеми сучасної освіти В Україні полягають у тому, що знання,

 Стаття Паки В. А., «Впровадження елементів STEM-освіти на уроках природничо-астрономічного модуля» Стаття Паки В. А., «Впровадження елементів STEM-освіти на уроках природничо-астрономічного модуля»

Викладач природничих наук ДНЗ “Лісоповодський ПАЛ” «Впровадження елементів STEM-освіти на уроках природничо-астрономічного модуля» Сучасна система підготовки робітничих кадрів в Україні вимагає від майбутніх фахівців не лише досконалого володіння професійними якостями,

Збірник тез ХІ Міжнародної науково-практичної конференції Збірник тез ХІ Міжнародної науково-практичної конференції 

«Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи»  26 листопада 2021 року «Роль методичної служби у діяльності ДНЗ «Лісоводський ПАЛ» Освіта ХХІ століття зумовлює кардинальне  переосмислення  завдань.  Метою закладів професійної освіти на